Пластик перестав бути просто сміттям із побутових відходів. Його частинки вже знаходять у найнеочікуваніших місцях: в океанах і річках, у льодовиках, у краплях дощу та снігу, навіть у тумані й повітрі, яким ми дихаємо. Найбільш тривожний факт — виявлення мікропластику в плаценті людини. Це означає лише одне: пластик увійшов у глобальний біогеохімічний кругообіг і став частиною нашого життя на найінтимнішому рівні.
«Мікропластик — це не просто сміття. Це невидимий супутник, який проникає всюди: від морських глибин до наших клітин», — наголошує Тимур Лєвда.
Сам по собі пластик — лише матеріал. Але справжня небезпека криється в його властивості працювати як «губка» для токсичних речовин. Мікропластик адсорбує нафтопродукти, важкі метали, пестициди та інші забрудники. У підсумку формується отруйний коктейль, що потрапляє у харчові ланцюги.
Наслідки очевидні:
Світ продовжує виробляти дедалі більше пластику, тоді як інфраструктура його переробки відстає на десятиліття.
Щорічні еко-звіти підтверджують:
У результаті довговічний матеріал, створений на десятиліття, використовується для одноразових потреб — пакування, пакетів, посуду. Парадокс, який залишає нам довготривалий відхід без механізму повернення в економіку.
«Ми маємо матеріал-вічність, який витрачаємо на хвилинні потреби. Це і є головна суперечність епохи пластику», — підкреслює Олександр Моспанеко.
Попри всі труднощі, з’являються інноваційні рішення: біополімери, нові технології рециклінгу, підходи до циркулярної економіки. Головне завдання сьогодні — не лише говорити про проблему, а й створювати умови, де переробка стане вигідною, а одноразовий пластик — непотрібним.
Вирощування органічної малини — це завжди робота на межі агрономії, клімату та біології ґрунту. У сезоні 2024–2025 років ці чинники проявилися особливо гостро, адже погодні умови в центральній частині України були нестабільними та стресовими для культури.
Інститут нанотехнологій та органічних продуктів АВЕЛАЙФ розвиває напрям наноцелюлози як якісно іншого рівня целюлозних матеріалів — не просто подрібненої, а структурно переосмисленої форми природного біополімеру.
Якщо придивитися до органічного землеробства уважніше, воно перестає бути маркетинговою етикеткою й відкривається як інша логіка взаємодії з ґрунтом. Відчуття таке, ніби переходиш із примітивної гри про добрива у справжню стратегію керування природною системою, де ґрунт — партнер, а не об’єкт впливу.
