Технологічні рішення перетворення надлишку на ресурс
За останні 10–15 років біогазова галузь у Європейському Союзі зросла вибуховими темпами. Німеччина, Нідерланди, Данія, Італія та Франція масово інвестували у біогазові установки як елемент енергетичної безпеки, кліматичної політики та реалізації Green Deal. Результат очевидний: виробництво біогазу зросло, але разом із ним з’явився й побічний продукт — мільйони тонн дигестату. Саме на цьому етапі система почала давати збої.
Першим вузьким місцем стала Нітратна директива ЄС (91/676/EEC), яка жорстко обмежує внесення органічного азоту — не більше 170 кг N/га. У багатьох регіонах значні площі віднесені до «нітратно вразливих зон», де додаткове внесення навіть якісного дигестату юридично заблоковане. Формально поля «перенасичені», хоча реальна потреба ґрунтів у органічній речовині часто залишається незакритою.
Друга проблема — фізична форма дигестату. У рідкому вигляді він має високу вологість, значну масу та низьку транспортабельність. Перевезення на далекі відстані стає економічно невиправданим, що фактично прив’язує дигестат до місця виробництва.
Третій фактор — територіальний дисбаланс. Біогаз і тваринництво сконцентровані локально, тоді як рослинницькі регіони, здатні ефективно використовувати поживні речовини, часто знаходяться за межами економічно досяжної логістики. Виникає ефект «поживного затору».
Четверта складова — регуляторна інерція. У низці країн дигестат досі юридично трактується як відхід або напіввідхід, а не як повноцінний добривний продукт. Процедури приведення у відповідність до Reg. (EU) 2019/1009 складні та повільні, тоді як резервуари біогазових станцій заповнюються вже зараз.
Саме тому в європейських звітах дедалі частіше з’являються терміни digestate surplus, nutrient overload, regional accumulation problem.
Проте ключове усвідомлення полягає в тому, що проблема не в дигестаті як такому, а у відсутності глибокої переробки.
Одним із найбільш перспективних напрямів вирішення цієї проблеми є термічна конверсія твердої фракції дигестату у біовугілля (biochar). Піроліз або торрефікація дозволяють зменшити об’єм і масу продукту, стабілізувати макроелементи і вуглець, зв’язати потенційні забруднювачі і отримати матеріал з високою сорбційною та агрономічною цінністю.
Саме таке біовугілля стає ідеальною основою для органічних та органо-мінеральних добрив типу GREENODIN BLACK, де поєднуються стабільний вуглецевий каркас, поживні елементи дигестату і мікробіологічна та гуміфікаційна активність.
У такій формі поживні речовини перестають бути проблемою накопичення й перетворюються на довготривалий ресурс відновлення ґрунтів, підвищення їх родючості та вуглецевої стабільності.
Парадоксально, але те, що сьогодні створює напругу в ЄС, для України може стати точкою технологічного прориву — з огляду на військове ураження, деградацію ґрунтів, дефіцит органічної речовини та потребу в незалежних джерелах аграрної продуктивності. Дигестат, перероблений у біовугілля та інтегрований у продукти на кшталт GREENODIN BLACK, перестає бути «відходом біогазу» і стає елементом нової циркулярної аграрної економіки.
Ключовим технологічним рішенням для подолання проблеми накопичення дигестату є його термічна конверсія у біовугілля. Саме піроліз дозволяє перевести нестабільний, важкий у логістиці продукт у високостабільну вуглецеву матрицю, придатну для створення органічних і органо-мінеральних добрив нового покоління, зокрема GREENODIN BLACK.
Загальні принципи процесу піроліз дигестату здійснюється без доступу кисню, в інертній атмосфері або з рециркуляцією пірогазу, з контролем температури та швидкості нагріву, що критично для збереження фосфору і калію та формування активної пористої структури біовугілля.
Температурний профіль піролізу дигестату передбачає:
Приблизно 3% N у фінальному продукті — оптимальний баланс між живленням рослин і відсутністю «солоного» перевантаження ґрунту. При цьому, посилений варіант передбачає перед імпрегнацією додавати до 5% глауконіту, який виконує роль сорбційного «якоря» для іонів NH₄⁺, підвищуючи стабільність азоту та пролонгуючи його доступність у ґрунті.
У такій технологічній схемі дигестат перестає бути проблемним відходом і перетворюється на контрольований аграрний ресурс, інтегруючись у лінійку добрив типу GREENODIN, що працюють не як «разове живлення», а як довготривалий елемент відновлення і посилення ґрунтової родючості та вуглецевого балансу.
Вирощування органічної малини — це завжди робота на межі агрономії, клімату та біології ґрунту. У сезоні 2024–2025 років ці чинники проявилися особливо гостро, адже погодні умови в центральній частині України були нестабільними та стресовими для культури.
Інститут нанотехнологій та органічних продуктів АВЕЛАЙФ розвиває напрям наноцелюлози як якісно іншого рівня целюлозних матеріалів — не просто подрібненої, а структурно переосмисленої форми природного біополімеру.
Якщо придивитися до органічного землеробства уважніше, воно перестає бути маркетинговою етикеткою й відкривається як інша логіка взаємодії з ґрунтом. Відчуття таке, ніби переходиш із примітивної гри про добрива у справжню стратегію керування природною системою, де ґрунт — партнер, а не об’єкт впливу.
