15 серпня 2025 року в Женеві завершилися переговори, які мали стати історичним кроком до глобальної угоди з боротьби із забрудненням пластиком. Натомість світ отримав déjà vu: шостий за три роки раунд зустрічей закінчився безрезультатно. Понад 180 країн, сотні компаній і НУО так і не змогли домовитися, як зупинити потік пластику, що душить океани, ґрунти й повітря.
Суть процесу проста й грандіозна водночас: світ намагається створити юридично зобов’язуючу угоду, яка скоротить виробництво пластику, обмежить небезпечні полімери та встановить справедливі правила поводження з відходами. Ідея народилася ще у 2022-му й мала повторити успіх Паризької кліматичної угоди — тільки для пластику. Але на практиці переговори перетворилися на арену протистояння двох таборів.
З одного боку — коаліція «високих амбіцій», до якої входять ЄС, Норвегія, Руанда, багато африканських і латиноамериканських країн. Вони наполягають: боротися треба не лише з відходами, а й із джерелом проблеми — скорочувати виробництво первинного пластику.
З іншого боку — США, Саудівська Аравія, Кувейт, Росія та ще низка нафтохімічних держав. Їхня позиція проста: виробництво має залишатися недоторканним, а акцент слід робити на переробці й управлінні відходами. Якщо перекласти на побутову мову: «Ми й далі будемо виробляти гори пластику, а ви вигадуйте, як їх утилізувати».
Щохвилини в океан потрапляє еквівалент одного сміттєвоза пластику. Продукти його розпаду — мікропластик — уже знаходять у питній воді, повітрі, плаценті новонароджених. І йдеться не лише про екологію: це питання здоров’я, економіки й навіть геополітики. Адже пластик напряму пов’язаний із нафтогазовою промисловістю, а значить — з енергетичною безпекою та інтересами найбільших корпорацій.
Розчарування учасників величезне: міністри екології звинувачують «маленьку групу країн» у блокуванні прогресу, НУО говорять про капітуляцію перед індустрією, а вчені попереджають, що час працює проти нас. Голова Програми ООН з довкілля Інгер Андерсен дипломатично зазначила: «Ми не досягли успіху, але продовжимо».
Фактично ж світ стоїть на роздоріжжі. Або країни погодяться відмовитися від принципу консенсусу (де одне «ні» руйнує все), або з’явиться «угода охочих» — альянс держав, готових рухатися вперед без блокуючої меншості.
Провал женевських переговорів показав, що пластик — не просто екологічна проблема, а лакмус глобальної політики. Поки лідери сперечаються про цифри й терміни, океани продовжують наповнюватися відходами, а діти дихають повітрям, у якому літають частинки пластикових пакетів.
Світ чекав від Женеви угоди. Натомість отримав ще один тупик. Але тупик може стати роздоріжжям. Питання лише в тому, чи вистачить у держав сміливості перейти від красивих гасел до реальних обмежень.
Станом на початок 2026 року концепція «закупівель як сервісу» остаточно відійшла у минуле. Наш інститут фіксує фундаментальне зміщення: закупівлі перетворилися на центр стратегічної стійкості. Після…
CBAM як інструмент інвестиційного шантажу з боку ЄС Carbon Border Adjustment Mechanism (CBAM) дедалі очевидніше виходить за межі кліматичної політики. У 2026 році він функціонує…
Глибокі рублені та рвані рани потребують ретельного, продуманого підходу. Наш авторський метод поєднує санітарну обробку, безпечні антисептики та регенераційний засіб «ВЕ», що забезпечує природне загоєння без формування рубців.
