Війна — це не лише трагедія людей, а й катастрофа для природи.
За даними Міндовкілля, екологічні збитки України від російської агресії перевищили 6 трлн грн.
Це не просто цифра. Це — сотні тисяч гектарів спалених лісів, мільйони тонн токсичних відходів, тисячі зруйнованих екосистем.
Кожен обстріл, кожен вибух — це не лише руїна будівель, а й удар по екосистемах, які формувалися століттями.
Війна перетворила тисячі гектарів українських земель на мертві зони.
Зруйнована структура ґрунту, зміни у складі повітря, сотні нових водойм — не від дощу, а від воронок.
Мінна небезпека робить неможливим навіть елементарне відновлення територій.
Постраждали ключові екосистеми сходу та півдня України: ліси, степи, заповідники.
Особливо — Донеччина, де природно-заповідний фонд зазнав збитків на понад 2 трлн грн.
Понад 45 тис. га природоохоронних територій перебувають під окупацією, і деградація триває щодня.
«Природа втрачає здатність до саморегуляції. Це означає, що на цих землях довгі роки не буде врожаю, відновлення лісів чи нормальної фауни», — зазначають українські екологи.
Парадокс війни у тому, що навіть після звільнення територій природа продовжує страждати.
Масове переселення, будівництво тимчасових житлових об’єктів, вирубка лісів під дороги — усе це посилює тиск на довкілля.
Багато робіт ведеться без екологічних стандартів, без рекультивації чи моніторингу.
Екологи наголошують: “після саперів мають заходити біологи, а не екскаватори”.
Відновлення Донеччини та Херсонщини має починатися з дослідження стану ґрунтів, води та флори — інакше замість відродження ми отримаємо екологічну пустелю.
Екологічні наслідки війни — не тимчасові.
Вони формують нову кліматичну реальність:
Це не просто “збитки”, це втрата природної стійкості країни.
Україна платить за свободу не лише економічно, а й природою.
Та саме зараз — момент, коли варто закласти основу екологічного відновлення, а не просто “відбудови”.
Екосистеми потребують не бетону, а часу, науки і стратегічного підходу.
Якщо ми не захистимо природу після війни — жодна перемога не буде повною.
Вирощування органічної малини — це завжди робота на межі агрономії, клімату та біології ґрунту. У сезоні 2024–2025 років ці чинники проявилися особливо гостро, адже погодні умови в центральній частині України були нестабільними та стресовими для культури.
Інститут нанотехнологій та органічних продуктів АВЕЛАЙФ розвиває напрям наноцелюлози як якісно іншого рівня целюлозних матеріалів — не просто подрібненої, а структурно переосмисленої форми природного біополімеру.
Якщо придивитися до органічного землеробства уважніше, воно перестає бути маркетинговою етикеткою й відкривається як інша логіка взаємодії з ґрунтом. Відчуття таке, ніби переходиш із примітивної гри про добрива у справжню стратегію керування природною системою, де ґрунт — партнер, а не об’єкт впливу.
